Здорові стосунки можна побудувати лише зі здоровою людиною. Психологічно здоровою, яка “пропрацювала” свої травми та неврози. Дехто вважає, що й самому необхідно бути таким самим здоровим. І зрілим і дорослим.
Для мене це звучить так само логічно та етично, як “Arbeit macht frei”.
Чи можна побудувати здорові стосунки із гіпертоніком? Астматиком? Адже це, кажуть, психосоматичні захворювання.
Чи може гайморит бути на заваді створенню здорових відносин? А дерматит? А як із інвалідністю?
Ми навчилися співчувати “справжнім” хворобам, фізичним захворюванням. Людина, хвора на діабет, вважається здатною до любові, роботи та до насолоди життям (визначення психічного здоров’я за Фрейдом).
Але психологічні проблеми, навіть у межах “норми”, так само стигматизуються, як і в позаминулому столітті. Нарцис, залежний, невротик – поза психотерапевтичним середовищем це лайка.
Чому психологічні проблеми викликають таку зневагу? Чому до них не виявляється таке ж співчуття, як до фізичних? Від нерозуміння? Або від того, що ми бачимо в іншій людині свої риси? Людина нам дається у комплекті. І там само ми даємося людям у комплекті. Своїм «неврозам» вона завдячує найпривабливішими рисами та цінними якостями. Як і ми Власне, «людина – це невроз» (Олена Калітеєвська). А до голови генія часто прикріплена дупа лиходія (автор).