Я не знаю, що вплинуло на мене більше: особиста терапія чи робота з клієнтами. Мені є за що дякувати своїм клієнтам.
Насамперед за те, що коли було нестерпно боляче, я мав можливість на годину забути про себе, і поринути світ клієнта. У цьому особливий привілей терапевтичної позиції.
За те, що вони приймали важкі рішення та виклики, на які у мене не вистачило б ні сміливості, ні сил. Можливо, колись я зможу так само. Завдяки їхньому прикладу.
За те, що зуміли зробити у своєму житті, чого я не зумів у своєму. У простому зовнішньому людському житті.
За те, що бачили у моїх словах глибину, якої я не припускав. І ділилися цим зі мною.
За ступінь щирості та відкритості, для мене поки що недоступний.
За таємницю краси особистості, яку розкривали переді мною.
За те, що витримували мою втому, зарозумілість, багатослівність, агресивність і роздратування, спроби конкурувати. І навіть отримували з них користь.
За сміливість та мужність досліджувати те, що боляче, соромно та страшно. Те, до чого я в собі насилу торкаюся.
За життєвий досвід, який у жодній іншій професії неможливо отримати у такій кількості, різноманітності та з такою глибиною.
За те, що дозволяють мені бути спостерігачем та співучасником у своїх змінах, помічають мої, та радіють їм.