Колись до мене на танго прийшла пара. За сорок, трошки схожі на гобітів, привітні та спокійні, як люди, в яких дуже мало претензій до себе й до інших. Питаю – чого хочеться? Кажуть, прийшли не стільки за танго чи психотерапією, скільки приємно провести час разом. Насправді це й є найкраще танго та найкраща психотерапія.
У чоловіка були проблеми зі спиною, будь-який необережний рух партнерки викликав біль. У жінки було травмоване праве плече, звичайні танго-обійми були в принципі некомфортними. Правильно було б спочатку відправити їх до лікаря, а потім уже танго. Але вони не хотіли правильно, вони хотіли танцювати. Раніше вони трошки займались і вже навчилися танцювати максимально незручно. Для спини, плечей і всього іншого.
І було до сліз щемливо дивитись, як вони всю увагу та всі сили витрачали на те, щоб не завдавати одне одному болю, як спокійно жертвували і музичністю, і технікою. По суті, про це і був їхній танець – берегти одне одного. І в ньому було більше танго, ніж у виступах маестро.
На психотерапію до мене теж іноді приходять пари, яких хотілося б спочатку відправити до лікаря (кожного на індивідуальну терапію). Бо в них проблеми не «між», а в кожного окремо. Але опції «спочатку» немає – вони вже разом. Можна одночасно і в парну, і в індивідуальну терапію, але зазвичай потрібні роки, аби щось змінилось.
І буває важко донести, що ні, твій чоловік не те щоб неамбітний, і це не негативне мислення, і не пошук проблем, і не лінощі. Це депресія. Люди з депресією помічають темне та очікують найгіршого, і часто вони праві. Так, поряд із цим важко жити, але це не змінити зусиллям волі й не змінити швидко. Можливо, він робить недостатньо, але невже ви справді вважаєте, що інша людина має або може змінитись тому, що у вас є таке бажання? Я – це я, а ти – це ти…
А жінка – не актриса трагічного жанру, яка з будь-якого приводу влаштовує виставу. Просто в дитинстві, для того, щоб батьки її помітили й почули, доводилось або вити мандрагорою, або непритомніти потилицею об підлогу. І це теж важко витримувати, і це теж не зміниться найближчі років п’ять, скільки б там вона не приймала тієї індивідуальної терапії.
Ось з цим вам обом танцювати. Поки що так. Вчитись не висіти на спині й не тиснути на руку. Берегти одне одного, часто всупереч музиці та «правильності» рухів.