Сильний вітер. За вікном пролітають не лише діти до восьми років. Я чесно намагаюся потрапити до свого кабінету, але мене зносить у кафе. Біля прилавка хлопчик. Серйозний, дуже заземлений, сферичний пацан років семи. Дивиться. Якби Патанджалі побачив його рівень концентрації, він з’їв би свій каримат.
…Хлопчик дивиться на круасан…
Він не просить його купити. Він дивиться на нього та бачить його. Я навіть сказав би, вони бачать один одного. Круасан ледь помітно збентежено посмикується.
І це напружене містичне злиття прозаїчно і брутально, як цеглою в лобове скло, розколюється маминим «Потім, на зворотному шляху».
Хлопчик зі скреготом виходить із трансу. Повільно розвертається всім собою до цієї жінки. І глибоким басом так спокійно видає: Ні. Зараз і туточки».
Мені хотілося потиснути йому руку, взяти автограф, сказати щось на кшталт «Дорогий Фріц, як добре, що ти знову з нами!» Посоромився. Просто вперше в цьому житті замовив лате з круасаном замість еспресо з цигаркою.
У перерві між клієнтами незнайома п’ятирічна жінка навчила мене, як упіймати й лизнути джмеля, так щоб він: – не вкусив; – дзижчав здивовано, але не ображено; – впав у клумбу. Ловила сама, мені залишалося лише лизнути. Вдалося не все.
З наступним клієнтом говорили про те, як не вестися на шалені жіночі фантазії, які маєш втілити саме ти й негайно. Мені було що сказати. Я тепер експерт.
Вони можуть посваритися з вами назавжди у вашу відсутність.
– А можна післяплатою?
– Ми так заплутаємось.
– Але ж я не знаю вас…
І я собі думаю, а може спершу книгу вислати, а потім гроші чекати? Отак і запропоную. Так мені простіше. Це чудова думка, треба її перекурити.
Повертаюсь. У вайбері 20 повідомлень. … а ви мене ігноруєте … а значить ви не дбаєте …… та видаліть моє замовлення … і номер … і велике дякую і вибачте, хо потурбувала!
Чоловіки ще небезпечніші. Вони все це роблять мовчки.
Я б не носив одяг, неприємний для шкіри. Навіть мінімально емпатичний чоловік відчуває незручність поруч із жінкою, затягнутою в щось на зразок наждачки з блискітками.
Я б не насилував свою зовнішність. Чоловіки люблять відверто худих, струнких, повних, пишних, розкішних, за умови, що вони спокійно та щиро люблять себе такими. А от сукня, яка ось-ось вибухне від активів і не дає їм дихати, викликає тривогу. Чоловіки люблять маленькі груди, середні груди, великі груди. Вони просто люблять груди. Але вони лякаються членоушкодження. Сказане про груди, вірно про попу та талію. Довгі ноги – це жіночно, короткі – зворушливо жіночно, повні губи – спокусливо, тонкі – вишукано та виразно. Повні та тонкі одночасно – дисонанс, який рідкісний чоловік витримає.
Я б не насилував свій вік. Ніхто не бачить, скільки вам років, але всі бачать, скільки у цих роках вас.
Я б не давав чоловікові більше одного доручення раз частіше одного разу на рік. Відверто висловлені бажання вітаються у будь-якій кількості з будь-якою частотою.
Я б ніколи не говорив «ти впораєшся» і «я вірю в тебе». Достатньо того, що я сам у себе вірю. Або обґрунтовано сумніваюся, бо навіть не візьмуся. І я не збираюся справлятися, просто почну, продовжу та закінчу роботу, етап, історію. Не потрібно додаткових очікувань та відповідальності, її й так вистачає у «суворому чоловічому» світі.
Я ніколи не говорив би «я з тобою». Якщо це так, то я знаю. І вдячний за це. І цю подяку вже висловив, якщо що.
Я б не готував для чоловіка нічого складнішого за омлет з яйцями. Чоловік відчуває збентеження, сором і вину, якщо з’їдає страву швидше, ніж вона готувалася.
Я давав би чоловікові час на ввічливість. Нам не важко відчинити двері або підняти важку сумку, але нам потрібен час, щоб зрозуміти, в який бік вони відкриваються і де у них ручка. Ми сильні та розумні, але іноді, поряд із жінкою, просто сильні.
Я намагався б не плутати чоловіка з подружкою. Навіть якщо це не ваш чоловік. У крайньому разі він друг. Він може розбиратися в косметиці, колготках та кулінарії краще за доньку знайомої вашої мами, але він син, а не донька.
Я б не дозволяв іноземним словам впливати на мене, моє життя, мого чоловіка та стосунки з ним.
Я не прояснював би, але намагався б у кожний момент бути ясною і зрозумілою. І вимагав би того ж щодо себе.
Я б безсоромно і без почуття міри любив, купував, приймав у подарунок, накопичував сукні, туфлі та квіти.
І я б не морочився думкою людини, яка міркує про ситуацію, в якій вона не була і ніколи не буде.
Голова дуже заважає спати у літаку. Прикріплена у невдалому місці, не фіксується, бовтається, від неї болить шия. Сусідка – мініатюрна китайська дівчинка років 10, намагається заснути, але в неї теж голова. Плавно і повільно перекидає її в різні боки. У мене аналогічні проблеми, але вдається трохи задрімати.
Прокидаюся від удару у скроню. Дуже тверді лоби у цих китайських дітей, так відразу й не подумаєш. Вибачаємося, сміємось. Дівчинка повертається до поєдинку з головою, програє, роняє її мені на плече. Дихає рівно, щось там задоволено бурмоче. Схоплюється, дивиться на мене з виразом «Ти хто такий і як ти опинився в моїй… літаку?!». – Excuse me, – You are welcome, сміємося. Летимо далі. Майже година ночі, спати дуже хочеться.
Після 11-го кола головою терпець у дівчинки урвався. Знімає тапки, ноги під себе на крісло, двома руками пересуває моє плече в зручне для неї положення, вмощує на нього остогидлу голову. Все мовчки. Зітхає, відключається.
І раптом починає хропіти. Як п’яний виконроб у цистерні. Люди обертаються, їм цікаво, де виконроб. Я тримаю очі показово відкритими, мені чомусь важливо, щоб не подумали, ніби це так хропу. Незабаром сіли, виконроб у тілі китайської дівчинки ввічливо вибачився і пішов. Я не виспався.
Повертаюся вранці з тренування. Спортивний костюм, поверх довга чорна кофта з великим капюшоном, вигляд безглуздий і похмурий. Заходжу до ліфта, за мною жінка з дівчинкою років трьох-п’яти. Є такі дівчатка з абсолютно спокійним, неймовірно розумним проникливим поглядом. Вони щось знають.
Побоююся їх. Недарма. – Мамо, дивись, чернець! Далі осудливо: – У спортивних штанях! … Напевно втік… ДАВАЙ ЙОГО СЕБЕ ЗАБЕРЕМО! Мама, з сумнівом: – Тато буде проти. Поглядом даю зрозуміти дівчинці, що теж проти. Далі сюр. – …а може це дементор… дрібний. А давай… – Не потрібний тобі дементор, у тебе вже щур є!
