– Ігоре, до вас можна записатися?
Час, місце, начебто все погодили.
– Заходьте. Перевдягатиметеся?
Здивований погляд.
– А навіщо?
І справді, сукня легка.
– Туфлі змінні взяли?
Вкрай підозрілий здивований погляд.
– А хіба треба?
Ну гаразд, на вулиці сухо, у тапках теж ОК.
– Давайте просто походимо під музику.
Збентеження на межі страху. Це буває. Ходимо.
– Не поспішай. Якщо будеш лінивою, буде більше контакту.
Друга мелодія. Взагалі здорово ходимо.
– А можна спитати? Ви ж Ігор?
– Ну так. Тримай всі ноги на підлозі.
– А ВИ ТОЧНО ПСИХОТЕРАПЕВТ?
-… А ви це… того… не того… ви хіба не на танго? Ви на терапію…
Зараз.. Стільчики принесу…
– Ну ні! Почали, то продовжуйте!
Розставляти уроки та консультації легко. Тільки синенький димок тихо струмує з вух і волосся в кучерики завиваються. Сиві. А так взагалі легко.
Особливо якщо бачиш танго як психотерапію, а психотерапію – як танець.