Ніхто не задумував нас щасливими. Або хоч би здоровими. Нас взагалі ніхто не задумував, тому, а ні щасливими, а ні здоровими ми не зобов’язані бути. А психічно здоровими, схоже, і не можемо.
Особистість – те, що відбувається у взаємовідносинах. Тому ми жодною мірою не самодостатні.
І поки що нас не муміфікували, не особливо гармонійні та не дуже стабільні.
Ми були певною мірою травмовані, якщо були дітьми. Ми виросли та потрапили у світ чотирьох екзистенційних даностей, у порівнянні з якими вершники Апокаліпсиса (крім одного тезки) – мімімішні єноти.
Ми людяні тією мірою, якою невротичні. Іноді, надзвичайно красиво невротичні. І у цьому, схоже, є певна ілюзія сенсу.