Дотик – екзистенційний жест, звичайне диво.
Дотик – дитинство контакту. Дотиком ми повертаємося до довербального спілкування, до реальності взаємодії, фундаменту всього подальшого досвіду життя-з-іншим.
Дотиком ми повертаємо тілесність особистості. Ти є для мене не як моє уявлення про тебе, не як мої почуття до тебе. Я торкаюся тебе-твого, тебе-як-є.
Торкаючись, я говорю тобі: «ось ти», «ти є». Я посилюю твоє переживання твого Я. Що важливо – кажу тобі, що ти існуєш саме для мене.
Торкаючись, відчуваючи тебе, я відчуваю, що і Я є. За твоєю реакцією я дізнаюся, що існую саме для тебе.
Дотиком ми підтверджуємо нашу окремість, нашу самотність. Ми торкаємося границь і цим говоримо: «ось я, а ось – ти».
Але ми переконуємося і в нашій спільності, можливості бути в цій самоті разом.