Є така концепція – “мислення бідності”, а ширше – “культура бідності”. Концепція виникла в 1960-ті роки в США (Оскар Льюїс) і досі жива в наших головах. ”We’re all living in America”, як казав Рамштайн. Вважається, що бідні мають свою особливу систему цінностей, переконань, звичок. А багаті мають іншу систему. Це, безперечно, так.
Але на цьому думка не зупиняється. Далі з’являється припущення, що ця система цінностей, переконань і звичок – культура бідності – є причиною бідності або, в поміркованішому варіанті, заважає її подолати. Тут уже подають голос численні критики*. Їхні основні заперечення: 1) не запрягайте повозку перед кобили; 2) можливо, бідні не відкладають гроші, бо їх не мають?; 3) можливо, вони бідні, але не доведено, що вони дурні; 4) можливо, їхня система цінностей раціональна та адаптативна, відповідає їхньому середовищу і обставинам?
У просторі психокоучингових послуг концепція нестримно розвивається в напрямку абсурду. Тезисно: якщо змінити “мислення бідності” на “мислення багатства”, станеш багатим. І це дійсно працює – багато психологів і коучів саме на цьому збагатилися.
Але для нормальних людей зміна мислення бідності на мислення багатства призведе лише до того, що вони й надалі будуть бідними, але почнуть мислити як багаті. І, можливо, діяти як багаті. Тобто, дуже скоро стануть ще біднішими.
А от щоб дійсно з бідного стати багатим, потрібні лише чотири прості, зрозумілі речі. Це, окрім того, що я завжди раджу, — народитися в багатій сімʼї. Ось вони:
1. Якісна конкурентна освіта. Система знань, яку ви зможете застосовувати.
2. Соціальні звʼязки у відповідних соціальних колах. Щоб було де застосовувати знання.
3. Фінансовий капітал. Іншими словами, гроші.
4. Сприятливе середовище, в якому довгострокове планування не є божевільною стратегією.
(див. чудову статтю “Цикл_бідності” у Вікі)
Більш сучасні дослідники** стверджують, що, окрім чотирьох пунктів вище, бажано придбати новий мозок. Бо бідність пов’язана з постійним когнітивним навантаженням: бути бідним важко – треба щодня багато думати. Це призводить до стресу, який буквально змінює структуру мозку. Тож вся надія – на нейропластичність.
Чи може тут якось допомогти психотерапія? В принципі, так.
1. За порівняно невелику суму ви позбудетеся ілюзії, що терапія допоможе вам стати багатим.
2. Регулярне відвідування і вчасна оплата сесій привчають до дисципліни, а дисципліна – основна цінність культури багатства.
3. Нейропластичність і роботу з тривогою та стресом дійсно ніхто не відміняв. Тут є певні обмежені можливості.
————
* Eleanor Burke Leacock (“The Culture of Poverty: A Critique”), а також лауреати Нобелівської премії Abhijit Vinayak Banerjee та Esther Duflo (“Poor Economics”).
** Eric Jensen (“Teaching with Poverty in Mind”) та
Sendhil Mullainathan та Eldar Shafir (“Scarcity: Why Having Too Little Means So Much”)