Чутливість, особливо тілесна, може бути сумнівним благом. Є люди, для яких те, що відбувається навколо, і так занадто голосно і яскраво. А є такі, для кого не відчувати своє тіло – єдиний вихід.
Відчувати, помічати – лише перший крок. Мені здається важливим не просто помітити, а й визначити своє ставлення до того, що помітив. Якщо дати собі час, ставлення може бути глибшим, ніж з першого погляду. Іноді біль – це почуття, що частина тіла жива. Іноді напруга – стримане бажання чи небажання руху, а рух – якоїсь складної дії, розв’язання проблеми. Якщо не поспішати, можна знайти важливе.
Зв’язати відчуття із почуттями, поставитися до них – маленький крок до цілісності.
Можна піти далі: визначити, як тіло загалом реагує на те, що помічаєш. Ніщо у тілі не існує тільки локально, тільки у якомусь окремому місці. Хто займається танцями чи бойовими мистецтвами, знає – «причина завжди нижче». Положення стоп впливає на напругу в плечах, прикус – на поставу загалом. Ми дивовижно і чудово влаштовані. Соматики та кінезіологи можуть багато про це розповісти. А ми можемо багато чого відчути. І знову повернутись до другого кроку – визначити своє ставлення до того, що відчуваєш, але вже не локально, а, наскільки це можливо, «усім собою».
Розширити поле сприйняття – ще один крок до цілісності.
І найважливіше, без чого всі попередні кроки мають малу цінність: визначити, як те, що відбувається в тілі, пов’язане з ситуацією, оточенням, з «життєвим світом». З місцем, де знаходишся, з тим, що зараз бачиш і чуєш. З іншою людиною, виразом її обличчя, її рухами та словами. Без цього кроку вся «тілесна усвідомленість» – лише тілесний еготизм, ілюзія тіла, що існує окремо, у вакуумі. Організму без середовища.
“Шкіра – найглибше в людині” (Поль Валері), вона дозволяє відчувати іншого і таким чином відчути себе. Перлз називав контакт «дотиком, що торкається». Дотик – простий жест, що може призвести до глибокого усвідомлення себе з іншим.