Опубліковано автором izpsychogestalt

Що для мене добре 

У людей, трошки покусаних психотерапевтом, є одна спільна риса. Звісно, не у всіх, бо є терапевти, які трошки не кусають. Вони відразу кусають глибоко й якісно, і їхні клієнти самі починають боятись часнику розмовляти психотерапевтською,  консультувати сусідів і підписників.

Але якщо трошки… У психотерапії, особливо в Гештальті, звертають увагу на почуття. Твої почуття важливі. Вони допомагають орієнтуватись у світі, підтримувати гомеостаз, говорити «ні» та захищати кордони – навіть якщо ніхто нічого не просив і ні на що не зазіхав. Почуття можна і треба помічати, розрізняти, називати. І проживати. На питання поліціянта: «Яке ваше місце проживання?» трошки покусаний клієнт може впевнено відповісти: «У цьому місці я проживаю злість» (бо злість – перше місце проживання більшості клієнтів). Звісно, розрізняти почуття непросто, але хто заважає просто називати те, чого вимагає ситуація або очікує терапевт?

Якщо без іронії, звичка помічати почуття відкрила для мене новий світ. Ніби раніше я дивився на поверхню води і думав: оце і все, нормальний плаский, трохи вологий світ. А з часом почав бачити, що там – на кілометри вглиб: рифи, дивні створіння, печери, течії, ліси та смачнющі рибки. І почав іноді помічати, з якого почуття я щось роблю (і чи варто), і те, як почуття формують думки. І ще багато чого. Вони справді важливі, до них варто прислухатись. А ще є бажання. Мої власні. Це взагалі п’ятий вимір.

І ось на стадії «трошки покусаності» починається люта фігня, яка руйнує життя. Власне, і людей навколо. Бо коли приходить час йти на тренування, ти відчуваєш, що якийсь ти втомлений, можливо перевантажив себе, ну прям якийсь спротив підіймається (о, чудо, я навчився відчувати спротив навіть поза канапою психоаналітика!). Ставишся до всього цього з повагою та залишаєшся вдома. А на вечір у суботу запланував попрацювати над книжкою, але – ну не той настрій, нема натхнення, не потік потік, а тіло так бажає потренуватись (ну як йому відмовиш?), або пива (іноді треба), або палець чешеться поскролити стрічку. Поважаєш. Йдеш у зал із пляшкою пива скролити пальцем. А в неділю ввечері група, але за п’ять хвилин до неї так захотілося кави. Теж поважаєш, спізнюєшся на п’ятнадцять хвилин. І тобі всі кажуть: молодець, чутливе ти до себе створіння!

Що цікаво. Попри всю цю чутливість, у понеділок зранку ти йдеш на роботу – хіба хочеш, мусиш. Не в потоці та без натхнення, з купою злості та огиди, можливо з температурою, підвищеним тиском і шаленим спротивом. Бо там шеф. Він же насварити може. І те, що вимагають люди, чиї інтереси аж ніяк не збігаються з твоїми, ти з готовністю робиш, не звертаючи ані найменшої уваги на власні почуття і бажання.

Терапевт ще не встиг сказати, що так буває з тими, хто жив і живе під тиском примусу. Тобто з усіма, хто народився дитиною в людей на планеті Земля. Тобі говорили, коли ходити на горщик, коли в садочок, коли лягати спати, коли на урок і як там сидіти, коли перерва і як там не бігати, коли робити домашку і за яким алгоритмом, коли на роботу і які твої посадові інструкції. А тепер ти все сам собі маєш говорити. Ти тепер сам вирішуєш, що для тебе добре. І як, і коли.

І ти до цього абсолютно не готовий. Ти не вмієш. Виконувати чужі задачі – вмієш (якщо скажуть, коли і як), а приймати власні рішення та їх дотримуватись – ні.

Якщо ти вирішив, що для тебе добре – в п’ятницю тренуватись, у суботу писати книжку, а в неділю йти на групу, то чому це менш важливо, ніж те, що сказала тобі чужа людина, якій твої почуття, бажання, цілі, твоє «добре», твоє життя взагалі не цікаві?

О так, твої ситуативні почуття дуже важливі, їх треба помічати і враховувати. У планах на майбутнє. Але якщо ти вирішив: «Це для мене добре, я роблю це в суботу», – твої почуття і бажання в суботу важливі, дуже-дуже важливі. Але абсолютно нерелевантні1. Бо є така штука, як дисципліна2  – найвища форма любові до себе. Не до шефа, а до себе. А те, що ти вважаєш чутливістю – це… розпущеність, лінощі, неповага до себе і людей навколо. І якщо ти будеш системно обирати те, що хочеш,  або відчуваєш – замість того, що для тебе добре, – заробиш бодіпозитив, ненаписану книжку і вивчений параліч волі. Бо «чутливість – це сила, а не слабкість». Якщо чутливість пропонує слабке рішення, можливо, це щось протилежне чутливості.    

Звісно, жоден терапевт такого ніколи нікому не скаже. Терапевти – вони зазвичай потрошку кусають.

______

1 Габор Мате зауважив би, що тут я пропоную найкоротший шлях до автоімунних розладів (див. Габор Мате «Коли тіло каже “ні”. Ціна прихованого стресу»). А прихильники radical self-care (засновники руху “потурбуйся про себе”) можливо згадали би про “білого чоловіка”.  

2 Про дисципліну. Більшість клієнтів, які скаржаться на її відсутність, мають глибшу проблему. Вони не приймають рішення. Бо спочатку необхідно вирішити в який день і годину, як довго, як само, і головне – замість чого. Це важко – це бунт проти системи, де рішення завжди приймали за вас.
Спочатку рішення. За дисципліну можна говорити після.

Інші тексти: