Легалізація – Ігор Забута

Коли працюю з парами, часто спостерігаю процес, який називаю “легалізація симетричного гризингу”.

Ти підвищуєш голос – я підвищую голос, ти до мене з претензіями – я до тебе з претензіями, ти робиш мені боляче – я роблю тобі боляче, ти на мене мовчиш – я на тебе мовчу ще гучніше.

І коли на сесії я коментую: “Ти зараз легалізуєш те, що робить твій партнер”, на мене дивляться з подивом.
Але ж це очевидно.
Якщо тобі не подобається, як з тобою спілкується партнер, ти можеш:

а) про це сказати;

б) спілкуватись так само.

Перше – заперечення, зупинка; останнє – легалізація.

Якось так сталося, що ми навчились відповідати симетрично. Іноді співмірно, іноді з перебором. До речі, десь читав, що “око за око” – це як раз гуманізуюче правило, покликане від переборів уберегти. Бо в ті часи за око племінника могли всьому сусідньому племені обрізання голови зробити.

А ще є теорія ігор. На початку вона була прикладним інструментом – шукали відповідь, як ефективно обирати між війною і політикою, між співпрацею та суперництвом. Але з часом дослідники помітили, що навіть бактерії таємно вивчають теорію ігор і тихенько граються. Це якась базова біологічна програма. Всі живі організми при зустрічі приймають фундаментальне рішення – або я з тобою буду дружити, або я тебе зʼїм. І з часом напрацювалися стратегії, одна одної краще. Одна з найкращих так і зветься – “око за око”. При повторюваних інтеракціях вона дає непоганий результат (доки очей вистачає, далі в хід йдуть зуби) ¹.

Суть пари, “стосунків” чи “взаємин” якраз в тому, що партнери на самому фундаментальному рівні обрали співпрацювати, і за жодних умов не їсти один одного. З цього приводу проводились спеціальні ритуали та урочисто підписувались документи. Але ситуації бувають різні, настрій буває різний. І ось десь хтось щось не так сказав, чи не так подивися. І блискавично забувається фундаментальна “домовленість про співпрацю”, запускається програма “око за око”, і тоді інший у відповідь говорить щось не менш “не таке”, далі – ескалація, а в кінці хтось комусь відгризає ніс і про це пишуть в місцевих газетах. Все як у бактерій, що знаються в теорії ігор.

Біда в тому, що коли один з партнерів на ворожу в найширшому сенсі комунікацію відповідає симетрично, він легалізує таку комунікацію. Між нами так можна. Ти мене принижуєш – я тебе принижую. Ти мене вколов, я тебе вколю. Переможе той, хто сильніше принизить. Тепер ми так взаємодіємо. Це тепер прописано в нашому неписаному кодексі сімейних комунікацій.

Іноді на сесіях прямо звертаю увагу партнерів на те, що вони зараз роблять: “Зараз ви підгризаєте один одного. Переможе той, хто вкусить сильніше”. Його призом буде переможений партнер. Воно вам треба?” (це звісно, іншими словами, я ж психотерапевт). Буває, саме це і треба. Тоді питаю, як я можу підтримати процес, принести сокиру, чи там праску в рушнику. А буває, партнери щиро дивуються. Бо так мама і тато робили, і в дитячому садочку так робили, і в школі. А як по-іншому?

Насправді будь-що інше краще. Будь-що не_симетричне і не_ескалююче. В цьому сенсі навіть “зуб за око” краще. А є ще в теорії ігор стратегія “Павлов”: послідовно робити те, що приносить бажаний результат. Вона, говорять, переграє навіть “око за око”. Але і її застосовувати в парі варто, якщо обидва – лабораторні собаки, одна з яких – затятий маніпулятор.

Є безліч варіантів “по-іншому”, але коли ти “на емоціях”, “в афекті”, доступні лише добре вивчені звичні реакції. Помічати їх – вже суттєве зрушення, дає малесеньку свободу обирати.

_______

¹ Див. Роберт Аксельрод “Еволюція кооперації”

Інші тексти: